Я переконав батьків у тому, що чим більше вони оберігатимуть малюків від простуди, тим слабшими будуть діти. Всі погодилися з моїм настійним проханням посилати дітей у жаркі дні до школи босоніж – для дітей це було великою радістю. Одного разу нас застала в полі тепла злива. Додому дітям довелося йти калюжами; всупереч побоюванням батьків ніхто не захворів. З великими труднощами вдалося домогтися того, щоб батьки не кутали дітей у сто одежинок, не надягали на них фуфайок і светрів «про запас», «на всяк випадок».

На чистому повітрі, після того як пройдено кілька кілометрів, у дітей з’являється, як кажуть батьки, «вовчий апетит». В ті дні, коли ми з малюками збиралися в ліс, я радив їм брати з собою хліба, цибулі, солі, води і кілька сирих картоплин. Батьки спочатку вагалися: хіба діти їстимуть це? Адже вдома вони відмовляються і від кращих харчів. Та виявилося, що й хліб, і цибуля, і картопля в лісі – найсмачніша їжа, До того ж у дітей розвивався апетит, і вони із задоволенням з’їдали вдома запропоновану їм тарілку супу чи борщу. Уже через місяць порожевіли щічки в найблідіших малюків, а матері не могли нахвалитися хорошим апетитом у дітей: зникли примхи, діти їдять усе, що не дай.